Війна – це страшний і неймовірно складний у всіх відношеннях період. Зазвичай, справжнім заручником такого явища стає простий народ. Йдеться не про людей, які в силу своєї приналежності до військовослужбовців, чиновників або державних діячів захищають і розпоряджатися долею тієї чи іншої території. Ні, в цьому контексті мається на увазі населення, яке прямо не впливає на перебіг розвитку подій. Таким людям залишається тільки приймати все те, що відбувається довкола, а разом із цим усі обмеження, складності та гіркоти. Далі на edinburghyes.
Проте, звісно, не можна сказати, що військові легко переносять умови воєнного часу. Адже їм, як нікому доводиться брати на себе максимум відповідальності і приймати весь “вогонь” страшних подій.
Але, як відомо, небезпека розкриває у людині її справжню суть. І війна в цьому сенсі є найкращим інструментом. Тому що тільки в таких умовах кожен з нас здатний не тільки виявити найвище мистецтво витривалості, заповзятливості та героїзму. Воєнні події дозволяють людям довести свою Людність, або навпаки – повну її відсутність, яка так майстерно ховається в мирних умовах.
Единбург цілком справедливо віднести до числа міст, які подарували світу багато героїв. І якщо останніх розглядати в контексті війни, то единбурзькі ветерани змогли проявити весь героїзм, силу волі та мужність у страшних умовах воєнного часу.
В цій статті ви зможете ближче познайомитися з біографією людини, якій волею долі не судилося народитися в Единбурзі. Проте війна по-своєму розпорядилася її життям. І все сталося так, що це чудове місто стало для цієї особи рідним.
Йдеться про Людвіка Ящура. Протягом Другої світової війни він був хоробрим солдатом. А ще йому випала честь мати доволі незвичайного друга. Йдеться про легендарного “солдата-ведмедя” Войтека.
Крім того, Людвіка пов’язували теплі дружні стосунки зі знаменитою та важливою історичною постаттю в особі польського полководця генерала Мачека. Адже танкової дивізії останнього належить вагома роль у звільненні союзниками Франції.
Ранні роки
Людвік Ящур народився у 1927 році в Польщі. Але з рідного дому сім’ю майбутнього героя вивезли нацисти. На той момент хлопчику було лише 12 років.
Однак доля усміхнулася Людвіку і йому вдалося опинитися у складі польської армії.
Участь у битві та незвичайне знайомство
До кінця Другої світової війни, а саме в 1944 році проводилася битва під Монте-Кассіно. І Людвік, будучи підлітком, став одним із учасників цієї битви. Причому саме тоді, коли відбувався вирішальний італійський наступ, юнак зустрівся з ведмедем Войтеком. Навколо останнього згодом з’явилося безліч легенд та історій. І найчастіше його почали називати “солдатом-ведмедем”. Причому слід сказати, таке прізвисько є дуже справедливим. Адже тварина під час битви під Монте-Кассіно була чудовим помічником польських артилеристів. Войтек брав участь у розвантаженні ящиків з боєприпасами та підношенні снарядів під час бою. Тому серед британських та польських військовослужбовців він мав велику славу та пошану.
Ось якраз тоді, коли Войтек проходив “курс з піднесення зброї солдатам” Людвік із ним і познайомився.
Нове життя
Як часто буває після закінчення війни солдати починають життя “з чистого листа”. І чомусь практично завжди доля їх приводить до нових міст і країн, де вони мають насолодитися миром, тишею, спокоєм, і звичайно, побудувати нове майбутнє.
Ось і історія Людвіка Ящура не стала винятком. Після війни він не повернувся до рідної Польщі. Натомість у 1946 році він опинився в Единбурзі. Згодом там він почав працювати у сфері виробництва хірургічних інструментів, а після – офісного обладнання та друкарських машинок.
Доленосна зустріч
Доля розпорядилася так, що саме Единбург став для Людвіка місцем, де він зміг розпочати нове життя після всіх жахів та поневірянь війни.
Так, окрім роботи в цьому дивовижному місті чоловік познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Причому, за іронією, “звів” їхній місцевий Польський клуб.
Дружба з ведмедем
Щодо ведмедя Войтека, то після закінчення війни він також опинився в Единбурзі. В 1947 році міський зоопарк з радістю надав притулок тварині.
Там йому судилося провести залишок свого життя. При цьому місцеве населення висловлювало ведмедю величезну повагу.
Ветерани війни, які залишилися у Великій Британії, не забували про свого бойового товариша і час від часу відвідували його. Людвік Ящур не був винятком і також час від часу приходив до Войтека “в гості”.
За словами очевидців, ведмідь дуже тішився таким візитам. При цьому треба сказати, він чудово впізнавав своїх друзів, і зокрема Людвіка.
У Войтека одразу ж покращувався настрій і потім він із задоволенням приймав гостинці.
Потрібно сказати, що, незважаючи на поважний вік, Людвік Ящур намагався вести доволі активний спосіб життя. Чоловіка часто можна було побачити на різних единбурзьких заходах, присвячених воєнній тематиці.
Ось і в 2015 році Людвік особисто був присутнім на церемонії відкриття статуї його “ведмежого друга” на території Princes Street Gardens.
Однак, якою б активною і життєлюбною не була людина, рано чи пізно її земному шляху властиво закінчуватися.
Людвік Ящур прожив яскраве та гідне життя справжнього героя. Серце ветерана перестало битися тоді, коли йому було 95 років. Після його смерті в ЗМІ вийшло чимало матеріалу, присвяченого Людвіку. Напевно, це і є найкращим доказом визнання та нескінченної поваги. Адже герої не вмирають, поки жива пам’ять про них. Дуже хочеться, щоб у випадку з Людвіком Ящуром це явище тривало якнайдовше.