Високо над старим містом Единбурга, на вершині темної базальтової скелі Castle Rock, стоїть вічний символ Шотландії. Його видно майже з кожного куточка міста. Сотні років він привертав увагу друзів і ворогів. Міцні мури витримали понад двадцять шість облог – більше, ніж будь-яка інша фортеця Британських островів. Тут приймали присягу королі, ховалися втікачі, звучали доленосні гармати для всієї величної країни. Далі edinburghyes.
Наш матеріал покликаний поділитися військовою частиною замку: від перших укріплень, зведених кельтами, до трансформації арсеналом військовополонених. Ми розглянемо зміни цитаделі разом із розвитком зброї, облаштування її батареї та утримування супротивників під час наполеонівських воєн.
Наріжний камінь оборони
Серце Единбурга б’ється на вершині згаслого вулкана. Скеля Касл-Рок (Castle Rock), що здіймається висотою понад 130 метрів, була призначена самою долею стати неприступною спорудою. Геологічне положення подарувало їй найцінніший бойовий актив: три майже прямовисні схили, роблячи штурм відчайдушною авантюрою.
Археологічні розкопки відкрили завісу над глибоким минулим. Вони засвідчили: в залізному віці вище згадані узгір’я відігравали роль дому для могутнього кельтського племені вотадінів. Саме їхня твердиня, відома як «Дін Ейдін» – «укріплення Ейдина», – увійшла в історію завдяки середньовічному валлійському епосу «Y Gododdin». Поема оспівує хоробрих воїнів, які бенкетували тут перед тим, як рушити у вирій кровопролитних подій.
Зі становленням королівської влади (XI-XII століття) прийшла кардинальна еволюція. Племінний форт помалу змінював свої елементи на стратегічні військові вузли. Дерев’яні палісади почали поступатися місцем першим кам’яним мурам. Скелі обростали дозорними вежами, а під’їзди укріплювалися.
У горнилі збройних конфліктів
1296 рік приніс до замку тінь англійського короля Едуарда I, відомого як «Молот шотландців». Його потужні облогові машини засипали фортецю градом каміння, і після всього лише трьох днів невпинного наступу шотландський гарнізон був змушений капітулювати. Замок опинився під окупацією Англії.
У 1314-му, напередодні вирішальної битви при Беннокберні, відбулася одна з найзухваліших історичних операцій. Племінник правителя Роберта Брюса, Томас Рендольф, очолив невеликий загін. Вони піднялися прямовисною північною скелею, слідуючи таємною стежиною, й раптовим ударом захопили зненацька значно більший гарнізон. Трапилося довгоочікуване повернення кам’яної твердині.
Втім, радість перемоги затьмарилася суворими реаліями. Розуміючи, що утримати резиденцію проти нової англійської армії видасться важкою працею, Брюс віддав стратегічний наказ – зруйнувати укріплення.
Вартовий імперії
Коли королівська свита назавжди залишила Единбурзький замок, його мілітарна душа спалахнула з новою силою. Мантія монаршої резиденції була скинута, аби одягти суворий мундир охоронця Британської імперії. Рубіжною подією стала «Довга облога» 1573 року. Після її наслідків розпочалася масштабна перебудова.
Протягом XVII–XIX століть трапилося остаточне перетворення на армійський об’єкт. Тут звели сучасні казарми, допоки арсенали поповнювалися незліченною кількістю зброї. Позиції, як-от Аргіллійська батарея, своїми шістьма гарматами пильно споглядали за північною стороною, готові зустріти ворога вогнем. Паралельно з відкриттям гарнізону, з’явилася ще одна функція – в’язниця для військовополонених.
Спершу сюди доставили французьких моряків: сирі та темні підземелля під Королівською площею мусили стати тимчасовим домом тисячам в’язнів. Умови набували жахливого характеру, надія врятуватися кожного дня здавалася все більш примарною. Відчай штовхав на сміливі вчинки. Так, у 1811-му 49 полонених здійснили зухвалу спробу втечі, пробивши отвір серед тюремної стіни. На жаль, свободу здобув лише один із них. Сьогодні про ці темні часи нагадує експозиція «В’язні війни».
Хоронитель багатовікової пам’яті
Хоча гуркіт супротивних гармат навіки стих під мурами фундаменту, фронтовий дух замку не збирався зникати. Його стіни донині “переховують” Національний військовий музей Шотландії. Він являє собою 400-річний літопис мужності, котрий поділитися усім: кривавими сутичками минулого, подіями Фолклендських бойових дій та навіть особистими листами солдатів.
Також споруда намагається увіковічити тиху скорботу за втраченими. Тому справжнім серцем холодного каменю слід вважати Національний меморіал. Це священне місце, де країна вшановує пам’ять своїх синів і дочок, що полягли у Першій чи Другій світових війнах.
