Відновлення шотландського парламенту у 1999 році стало однією з найважливіших конституційних подій у сучасній історії Великої Британії. Після майже трьох століть, протягом яких ключові законодавчі рішення щодо Шотландії ухвалювалися у Вестмінстері, Единбург знову отримав власний демократично обраний законодавчий орган. Це змінило політичну карту Сполученого Королівства, розподілило повноваження між Лондоном та Шотландією і створило новий центр політичного впливу — Голіруд. Далі на edinburghyes.

Відтоді назви Голіруд і Вестмінстер стали символами двох рівнів влади у Великій Британії. Перший уособлює шотландське самоврядування, право ухвалювати рішення з важливих внутрішніх питань і представляти інтереси населення Шотландії. Другий залишається осередком загальнобританської політики, відповідальним за конституційні питання, оборону, зовнішню політику та інші сфери, які не передали на регіональний рівень.

Майже 300 років політичного управління з Вестмінстера

Щоб зрозуміти значення подій 1999 року, необхідно повернутися до 1707 року. До об’єднання королівств Шотландія та Англія мали окремі парламенти. Шотландський парламент, відомий також як Парламент станів Шотландії, існував з 13 століття та виконував функції національного законодавчого органу незалежного Шотландського королівства.

Ситуація змінилася після укладення договору про унію та ухвалення Актів про унію 1707 року. Королівства Шотландія та Англія об’єдналися у Королівство Великої Британії. Внаслідок цього окремий шотландський парламент припинив існування, а законодавча влада перейшла до нового парламенту, який розташувався у Вестмінстері, Лондон.

Протягом наступних майже трьох століть Шотландія залишалася частиною єдиної британської держави без окремого національного законодавчого органу. Водночас вона зберігала низку власних правових, освітніх та адміністративних особливостей. Шотландська правова система продовжувала розвиватися окремо від англійської. Однак відсутність власного парламенту означала, що питання загальнодержавного законодавства та значна частина політичних рішень ухвалювалися центральними інституціями у Вестмінстері.

Ідеї політичної автономії обговорювалися ще до Першої світової війни. Проте повноцінна конституційна реформа тривалий час залишалася відкладеною. Новий етап дискусії розпочався наприкінці 1960-х років. Зростання шотландського національного руху, посилення підтримки Шотландської національної партії та відкриття нафтових родовищ у Північному морі сприяли поширенню вимог про більший контроль над економічними ресурсами країни. Гасло “It’s Scotland’s oil” стало одним з найвідоміших символів політичної кампанії того періоду. Прихильники самоврядування стверджували, що Шотландія повинна мати більше можливостей самостійно визначати, як використовувати власні ресурси та розпоряджатися доходами.

Референдум 1997 року

Після невдалої спроби конституційної реформи 1979 року питання про створення шотландського парламенту залишалося одним з ключових у політичному житті країни. Тоді більшість учасників референдуму підтримала створення Шотландської асамблеї, однак результат не відповідав додатковій вимозі щодо мінімальної частки голосів від усього зареєстрованого електорату. Тому законодавство про деволюцію не набуло чинності.

Впродовж 1980-х і першої половини 1990-х років підтримка ідеї шотландського самоврядування продовжувала зростати. Особливу роль у цьому процесі відіграла Шотландська конституційна конвенція. До неї долучилися представники політичних партій, церков, громадських організацій та інших суспільних інституцій. Конвенція працювала над моделлю майбутнього парламенту, його повноваженнями та принципами функціонування. У 1995 році вона представила документ, який став важливою основою для подальшої конституційної реформи.

Вирішальні зміни відбулися після парламентських виборів у Великій Британії 1997 року. Перемогу здобула Лейбористська партія на чолі з Тоні Блером, яка підтримувала передачу частини повноважень регіональним інституціям. 

Новий уряд оголосив про проведення референдуму щодо створення шотландського парламенту. Голосування відбулося 11 вересня 1997 року. Виборцям запропонували відповісти на два окремі запитання: чи підтримують вони створення парламенту Шотландії та чи повинен цей парламент мати повноваження щодо зміни податкових ставок. За створення шотландського парламенту проголосували 74,3% учасників референдуму. Ідею надання йому податкових повноважень підтримали 63,5% виборців. Явка на голосуванні за перше питання становила 60,1%. Це був принциповий момент для конституційного устрою Великої Британії. Вперше за майже 300 років Шотландія отримала законодавчо закріплену можливість самостійно ухвалювати рішення у низці важливих сфер внутрішньої політики.

Перше засідання відновленого парламенту

Перші вибори до шотландського парламенту відбулися 6 травня 1999 року. Вони стали початком формування нової політичної інституції, яка мала представляти інтереси населення Шотландії та здійснювати законодавчу діяльність.

Відповідно до встановленого порядку, перше засідання парламенту відбулося 12 травня 1999 року в Единбурзі. Для тимчасового розміщення законодавчого органу обрали Залу Генеральної асамблеї Церкви Шотландії на пагорбі Маунд, неподалік від Королівської милі. Це приміщення мало особливе символічне значення. Новий парламент ще не мав власної будівлі, проте вже розпочав виконувати функції представницького органу. 

Офіційне відкриття шотландського парламенту відбулося 1 липня 1999 року. Церемонію провела королева Єлизавета II. Саме цього дня нова інституція отримала повний обсяг передбачених законом повноважень і розпочала повноцінну законодавчу діяльність.

Голіруд і Вестмінстер: у чому різниця між двома центрами влади?

Після відновлення парламенту політична система Великої Британії набула виразного багаторівневого характеру. Вестмінстер зберіг статус центрального законодавчого органу держави, однак частину внутрішньополітичних повноважень передали шотландським інституціям. Назва Голіруд поступово стала загальновживаним позначенням шотландського парламенту. Вона походить від району Единбурга, де розташована парламентська будівля.

Голіруд і Вестмінстер не є двома незалежними парламентами з однаковими повноваженнями. Їхня компетенція розмежована законодавством та поправками до нього. Шотландський парламент має право ухвалювати закони з питань, які передані у компетенцію Шотландії. Водночас питання, що мають загальнодержавне або міжнародне значення, залишаються відповідальністю парламенту Великої Британії.

До компетенції шотландського парламенту належать освіта, охорона здоров’я, соціальні послуги, житлова політика, місцеве самоврядування, більшість аспектів правосуддя, поліція, культура, туризм, охорона навколишнього середовища та окремі питання транспорту. Також Единбург отримав повноваження щодо певних податків, економічного розвитку, сільського господарства, рибальства та частини соціального забезпечення.

Натомість Вестмінстер зберігає контроль над обороною, зовнішньою політикою, імміграцією, громадянством, національною безпекою, грошово-кредитною політикою, валютою та низкою інших питань.

У вересні 2024 року Шотландія відзначила 25-річчя відновлення парламенту. Урочисті заходи відбулися за участю короля Чарльза III та королеви Камілли. За цей час Голіруд перетворився на постійний центр законодавчої діяльності, політичних дебатів та контролю за урядом. Парламент не лише отримав власну будівлю, а й поступово розширив свої повноваження та став важливим учасником політичного життя Сполученого Королівства. Водночас дискусії про межі деволюції, фінансову автономію та незалежність Шотландії залишаються актуальними. Вони свідчать, що відновлення парламенту не завершило конституційні перетворення, а відкрило нову сторінку у відносинах між Единбургом і Лондоном.

#1997 referendum #автономія Шотландії #британська політична система #Вестмінстер #відкриття парламенту Шотландії #Голіруд #деволюція влади #Единбург #парламентська демократія #політична історія Шотландії #референдум 1997 року #Тоні Блер #Шотландія та Велика Британія #Шотландский парламент #шотландское самоуправление #шотландське самоврядування #Шотландський парламент