Коли описують героїв неба, зазвичай уявляються імена, вписані в хронологію битв. Але справжня суть відваги часто переховується серед тиші після бою. Джо, нещодавно відсвяткувавши свій 100-річний ювілей, є живим символом хоробрості перед найжахливішим конфліктом людства. Його шлях – захоплива сага про людину, чиє життя стало нероздільною частиною славетної історії 603-го ескадрону Королівських допоміжних сил ВПС. Далі на edinburghyes.
Наш матеріал покликаний дослідити покрокового становлення видатного единбуржця. Ми почнемо від перших польотів під час війни до резервної служби. Матеріал спиратиметься на перевірені джерела: офіційні публікації британського війська, асоціації RAuxAF та міські архіви.
Світанок авіаційної епохи
Хоча точні деталі раннього життя Джо МакКаллока залишаються поза межами загальнодоступних даних, відомо, що він з’явився на світ орієнтовно влітку 1924 року. Дитинство та юність заповнилися періодом, коли повітряне військо стрімко перетворювалася з дивовижної новинки на потужну силу, здатну повноцінно змінювати оборону країни. Для багатьох британських юнаків часів 1940-х вступ до лав Королівських повітряних сил (Royal Air Force) був справжнім покликанням, відповіддю викликам неспокійного часу. Джо не став винятком. Зростальна загроза нового збройного протистояння лише зміцнила його рішучість. Він прийняв доленосне рішення присвятити себе небу, пройшовши вишкіл льотній справі.
Бойове хрещення
З початком Другої світової війни юнацька мрія щодо підкорення небес швидко змінила курс у сувору реальність військової служби. Стежина до кабіни бойового винищувача пролягав через навчально-тренувальний літак North American Harvard. Її ще часто називали “творцем хоробрих пілотів”. Саме на “Гарварді” відточувалися складні маневри, вчилися основи командної праці й закладався фундамент найважливіших навичок.
Після успішного завершення навчання відбувся перехід на грізний винищувач Hawker Hurricane. Хоч літак і перебував у тіні більш знаменитого “Спітфайра”, але довіку залишався “робочою конячкою” RAF. Справжнє бойове хрещення проходило далеко від рідної землі, серед розпечених небес Єгипту. Служба припала на Північноафриканську кампанію. Виснажлива спека змушувала двигуни перегріватися, а піщані бурі залишали за собою забиті фільтри, погіршуючи видимість практично до нуля. Кожен виліт дорівнював ризику: чи то супровід бомбардувальників, чи перехоплення літаків Люфтваффе та італійських Regia Aeronautica.
Згодом військова доля закинула його ще далі – до Індії, заради Далекосхідного театру ворожих дій. Тут пустельний ландшафт змінився непрохідними джунглями, суха спека – задушливою вологістю.
Мирне служіння
Європу охопив довгоочікуваний мир. Здавалося, службі настав кінець, однак Джо навіть не допускав думок про це. У 1947 році він зробив свідомий вибір – продовжити військову діяльність, приєднавшись до лав легендарного 603-го (міста Единбурга) ескадрону Королівських допоміжних повітряних сил (RAuxAF). Підрозділ являв собою склад резервістів – людей, котрі поєднували цивільне життя з готовністю будь-якої миті захищати власну Батьківщину.
Пан МакКаллок, загартований боями ветеран, не вагаючись прийняв рішення опанувати сучасну еру. Він став одним із небагатьох пілотів свого покоління, хто здійснив стрибок у майбутнє, адже успішно перекваліфікувався на перші британські реактивні літаки. Спочатку це був елегантний De Havilland Vampire, згодом – двомоторний Gloster Meteor. Також йому доводилося формувати унікальний стиль буття. Вдень працював цивільним інженером компанії British Railways, де проєктував мости, допоки вихідні присвячував обов’язкам льотчика.
