Фельдмаршал Дуглас Гейґ – постать, що балансує між славою та засудженням. Його ім’я викарбуване на сторінках історії поруч із назвами таких битв, як Сомма, Іпр, Пашендейль. Виходець із шотландської столиці, він уособив покоління офіцерів, сформованих імперськими традиціями, котрі раптом відчули нові закони тотальних бойових дій. Далі на edinburghyes.
Наш матеріал покликаний відтворити етапи біографії жителя британської землі – юні роки, навчання у Сандгерсті та командування експедиційними силами Західного фронту. Ми дослідимо його особисті переконання, освіту й досвід попередніх колоніальних кампаній. Ким насправді був це чоловік: непохитним ідеалістом, жорстким практиком чи трагічним продуктом своєї епохи?
Родинне коріння
Шлях майбутнього фельдмаршала розпочався 1861 року у серці Шотландії – Единбурзі. Він з’явився на світ у родині Джона Гейґа, чиє ім’я постійно асоціювали зі знаменитою імперією шотландського віскі. Вихований у заможній атмосфері британської еліти, хлопчик змалечку всотував традиційні цінності та почуття власної гідності. Його освітня стежка була звичною для представника вищого світу: спочатку престижний Кліфтон-коледж, згодом – стіни Оксфордського університету, де присвячував весь вільний час вивченню історії, політики й французької літератури. У 1884-му Гейґ вступив до Королівського військової академії в Сандгерсті. Тут дисциплінарна схильність одразу знайшла своє зручне призначення.
Одразу після завершення освітнього процесу, в лютому 1885-го, отримав перший офіцерський чин лейтенанта. Тепер розпочалася офіційна служба серед лав британської армії. Вибір кавалерії відбувся цілком природним чином, адже приєднався до елітного 7-го гусарського полку. Щодо бойового хрещення, то воно не змусило себе довго чекати. Через 13 років единбуржець опинився в Судані. Під командуванням генерала Герберта Кітченера взяв участь в операції проти повстанців-махдистів. Кульмінація ініціювалася битвою біля Омдурмана, показавши молодому офіцеру жорстокі реалії колоніальної діяльності.
Ієрархічне сходження
На рубежі століть кар’єра Дугласа зазнала стрімкого злету. Під час Другої англо-бурської війни (1899-1902), виконуючи обов’язки штабних та кавалерійських посад, він зіткнувся з нетрадиційною тактикою противника. Мобільні рейди бурів змусили армію Британії шукати нові підходи, і Гейґ здобув неоціненний досвід адаптації. Ці уроки знайшли своє логічне продовження на посаді інспектора кавалерів у Індії (1903-1906).
Пізніше повертається до Лондона, аби обійняти ключову посаду директора з підготовки кадрів Військового офісу. Він став центральною фігурою у проведенні реформ, ініційованих секретарем Річардом Холдейном. Перебудова збройних сил була колосальною: створювався Імперський командний центр, територіальна армія формувалася як міцний національний резерв, вдосконалювалася система підготовки керівників підрозділів. Лондонські архіви зазначають: «Протягом року кількість війська налічувала 9 313 офіцерів та 259 463 інших рангів…». Через деякий час зростальний авторитет підкріпився призначенням у 1909-му на посаду начальника Генерального штабу Індії.
Вершина відповідальності
19 грудня 1915 року Дуглас став головнокомандувачем Британських експедиційних сил (BEF) сера Джона Френча. На його плечі ліг колосальний тягар сподівань всієї країни: саме він мав скоординувати величезні ресурси задля перемоги у виснажливій війні нового типу. Проте реальність Західного фронту виявилася набагато страшнішою за будь-які прогнози. Позиційний збройний конфлікт зі смертоносною мережею окопів, шквальним кулеметним вогнем та безперервними артилерійськими обстрілами кардинально змінила суть прогнозованих бойових дій.
Найбільш суперечливим епізодом його командування наразі вважають битву на Соммі. Бажаючи прорвати німецький фронт й полегшити ситуацію французьких союзників під Верденом, Гейґ кинув у бій сотні тисяч солдатів. Результатом стали жахливі втрати – близько 420 000 військових за кілька місяців – при мінімальних регіональних здобутках.
Наступний календарний період приніс масштабнішу операцію – Третю битву при Іпрі, більш відома як Пашендейльська. Кампанія проходила в умовах безперервних дощів, котрі трансформували поля Бельгії суцільним болотом. Знову відбулася кривава тактика на виснаження з величезними жертвами. Однак ситуація не прагнула бути стабільною. Спершу Гейґу довелося стримувати відчайдушний Весняний штурм, а вже із серпня розпочався переможний фінальний акорд – «Стоденний наступ» Тут допоміг досвід маршала Фердинанда Фоша, призначеного верховним воєначальником союзних сил.
Сер Дуглас Гейґ із маршалами Петеном й Фошем та генералом Першингом, 1918 рік
Між молотом і ковадлом
Основа командного стилю уродженця Единбурга полягала у непохитній вірі виснаження. Його стратегія, котру характеризували як «вбивай більше німців», вимагала методичного перемелювання живих ресурсів супротивника до повного колапсу. Такий підхід породжувався самою природою Західного фронту.
Після війни постать Гейґа уособлювала жорстокий парадокс: з одного боку, військо здобуло перемогу. Однак, людські жертви для багатьох здавалися марними. Суперечність найвлучніше висловив прем’єр-міністр Девід Ллойд, Джордж, назвавши Дугласа «другосортним командувачем у безпрецедентних та непередбачуваних обставинах», що не володів «особистим магнетизмом, дозволяючи великим лідерам надихати маси».